Щороку ми повертаємося пам'яттю і серцем до трагічних подій 26 квітня 1986 року. Чорнобиль – наше лихо, наш біль, наша трагедія, котру ми отримали «у спадок» і яку, на превеликий жаль і сором, змушені будемо передати майбутнім поколінням. Наслідки Чорнобильської катастрофи вражають кожну людську душу. Перебуваючи під враженням побаченого та почутого про Чорнобильську трагедію, учениця 8 класу Рудниківського НВК Щур Анастасія написала вірш "Зона відчуження". Через призму свого чутливого світосприйняття Анастасія спробувала передати словами емоції, що переповнили її дитячу душу... Вона не поетеса, вона тільки вчиться нею бути... На мою думку, це їй вдається.
Зона відчуження
Притихлий глас птахів і
здичавілий сад,
Похилені хрести на
видноколі,
Стежки, заховані в
примарах диких хащ,
Міста – фантоми в атомнім
полоні.
Пожовкле фото на стіні
висить
І темні вікна лицезріють в
піднебесся,
Бринять слова, несказані
ніким,
І кам’яніють у ясирі
безголосся.
Життя розділене частинкою навпіл.
Похмурий дим удосвіта
щезає…
У саркофазі тліючих вогнів
Іскра життя у темряві
згасає.
Загублені у нетрях каяття
Шукають прощення на
вівтарях безсмертя.
І все, що дане Богом, для
буття
Стає заручником невидимої
смерті.
Якщо ви прочитали цей вірш, то залиште коментар. Я обов'язково передам ваші поради та побажання Анастасії. Вона дівчинка з особливими потребами, завжди уважна, чуйна, наполеглива в навчанні. Кожне слово надасть їй впевненості в своїх силах...
